Цією статтею у своєму блозі я розпочинаю дуже пізнавальну розповідь про життя українців у Європі, зокрема мова піде про Німеччину та досвід моєї родини. Довго я збирався з думками, міркував, як краще викласти інформацію, в якому порядку. Щоразу народжувалась нова ідея. Що вийде в кінцевому випадку – судити вам. Тож, для початку, заходимо на сайт Максідроп, замовляємо каву, швиденько заварюємо і читаємо унікальну розповідь.
24 лютого 2022 року, ранок. Пролунав телефонний дзвінок. Перша новина – розпочалась війна! В одну мить всі плани змінилися. Не маючи уявлення про те, як будуть розгортатися події, ми всі діяли інтуїтивно. Мої батьки запросили мене з дружиною до себе, де ми провели наступні пару тижнів. В місті лунали, на той момент, періодичні звуки сирени, яких було майже не чутно. Отримували інформацію про стан подій з екранів телевізора та Інтернету.
Коли у місто ввійшли танки і техніка окупанта, то вже було не до сміху. Перші бої, розбита «Артяга», потрощена ворожа техніка змушували замислюватися над майбутнім. Яскравою плямою у спогадах залишилась мить, коли над будинком пролетів літак. Було гучно! Вже не знаю чий він був, але думки у голову лізли різні.
Після двох тижнів з початку повномасштабної війни, почалася евакуація по всій країні. Ми з дружиною теж вирішили їхати. Куди – ніхто і гадки не мав. Зібравши трохи речей, ми вирушили в сторону Полтави. Там теж не відчували себе у безпеці. Прийняли рішення покластися на долю та їхати куди доїдемо. До нашого дуету приєдналася моя теща і ми вирушили на Львів, а звідти до Польщі. Не дивлячись на кількаденну подорож автобусами та потягами, увесь маршрут ми подолали на одному диханні. Потрапити на евакопотяг у Полтаві – це був ще той собі квест. Допомогли хлопці з ТРО. Майже доба у переповненому плацкарті, мінімум 3 людини на одне ліжкомісце. Задуха неймовірна. Ніхто точно не знає куди їде і що нас чекає попереду, але всі прямували вперед!
Прибувши до Львова, ми зіткнулися з недоступністю місцевого залізничного вокзалу. Хто бував у цьому місті, знають, щоб вийти з перонів до міста потрібно піднятися сходами або ліфтом. На щастя чи на сум, ліфти, на той час, не працювали. Чому? Питання риторичне, спишемо його на війну. І знову на допомогу прийшли хлопці з ТРО. Нас просто на руках підняли нагору. Подяка їм всім!
Вийшовши з вокзалу, ми попрямували до автобусів, які вивозили людей на кордон з Польщею. Тут вже починалася Європа. Переповнені, але комфортні автобуси з низькою підлогою та відкидним пандусом швидесенько довезли нас до пункту перетину кордону. Емоції переповнювали кожного з нас.
Кордон перетинали пішки, всі без виключення, хто не на приватному авто. З боку України було розгорнута купа пунктів допомоги біженцям. Можна було перекусити та трохи відпочити, відвідати туалет. Перетнули кордон, гадаю, доволі швидко, зайняло десь година часу, можливо більше або менше, зараз вже точно не скажу, але процес пройшов доволі спокійно. Прикордонники перевірили документи, поставили відповідну відмітку у паспорті. Аналогічну перевірку зробила польська сторона. І, нарешті, ми за кордоном, у безпеці!
З польського боку був розгорнутий вже серйозніший пункт прийому біженців. Створені умови, щоб кожен з нас мав змогу пройти реєстрацію, відпочити, поїсти, відвідати туалет. Поки відбувався цей процес, польська сторона займалася розподілом кожного з нас по країнам ЄС. Ті, хто знав куди хоче поїхати, мали змогу майже одразу сісти у автобуси за відповідними напрямками. Хто вимушений був чекати на перерозподіл, тимчасово мешкали в цьому пункті прийому. Умови перебування скромні, але доволі комфортні. Хочу окремо відмітити важливу деталь – доступність. По всій території, в туалет, по приміщеннях можна було вільно пересуватися за допомогою інвалідного візка чи ролатора. Мрія візочника!
Оскільки ми вже знали куди їхати і де нас чекають, то надовго не затримались у цьому таборі. Поляки нашій родині надали спеціальний бус, яким вони перевозять візочників. Це мікроавтобус, оснащений спеціальним підйомником і має місця для осіб на візках та супроводжуючих. Нас вже чекали у Катовиці. Шлях пролягав польськими швидкісними автобанами. Стемніло. Перше враження – шикарна якість дорожнього покриття і непогане вуличне освітлення. Рухатись по таким дорогам – саме задоволення. Наш шлях пролягав кількома платними дорогами. Щоб проїхати далі, на спеціальному КПП треба заплатити кошти або пред’явити квиток, який підтверджує факт оплати проїзду платною ділянкою дороги.
До Катовиці ми доїхали, коли вже був пізній вечір. Авто зупинилося біля шикарної житлової новобудови. Ми побачили сучасну архітектуру Польщі та європейський інтер’єр. Що це таке – розповім пізніше. Тут ми провели першу євро ніч, а наступного дня нас перевезли до Вроцлава.
У Вроцлаві нас поселили у двокімнатну квартиру з ремонтом за авторським проектом власника житла. Всі меблі і освітлення придбані у відомій торгівельній мережі. Я звернув увагу на планування квартири. Кухня-студія – єдиний простір поєднує в собі зону кухні та кімнати. На кухні встановлений повний комплект меблів та обладнання. Підлога встелена плиткою. В кімнаті – ламінат. У Європі не прийнято клеїти шпалери на стіни, всі обмежуються гіпсокартоном, трохи шпаклівки та фарбуванням. Практично всюди використовують світло-молочний колір для стін, білий – для стелі, більш темні кольори для підлоги.
Як виявилось надалі, це була не остання наша зупинка. Ми провели кілька днів у Вроцлаві і я встиг побачити деяку місцевість. Вся інфраструктура дуже уніфікована. Проїжджа частина, звісно, покрита асфальтом. Покриття доволі якісне, немає ям та вибоїн. На придворових ділянках подекуди зустрічав «українське» віддзеркалення – ями. Крайня права сторона дороги має полосу для велосипедистів. Район Вроцлава, де ми зупинились, доволі красивий. На одній стороні височіють сучасні житлові багатоповерхівки, а по іншу сторону тече річка Одра. Подвір’я будинків цього району розташовані трохи в низині, а проїжджа частина вище. Складається враження ніби переміщаєшся по дамбі. А можливо так воно і є, не знаю.
Кожний такий житловий комплекс має як наземну парковку, так і підземну. Забігаючи наперед, скажу, що це норма для європейських новобудов. Деякі двори є відкритими, а деякі огороджені парканом. Цікавим моментом є те, що з дамби до кожного з дворів ведуть сходи, а біля них прибудований чудовий пандус, яким може користуватися кожен. У дворах є доглянутий зелений газон, подекуди стоять лавочки. Зустрів в цьому районі громадські заклади, кафе, продуктові магазини. Всі ці об’єкти повністю мають доступність! Диво?!
Як я писав раніше, на протилежній стороні тече річка. Берегова лінія засаджена доволі великими деревами. Влітку під ними комфортно ховатися від спеки. Цей факт не встиг перевірити, але, сподіваюсь, так воно і є. Вздовж вулиці зроблені парковочні «кишені». На багатьох балконах можна зустріти горщики з квітами. Ви не уявляєте, як це чудово виглядає!
Розповім ще трохи про інфраструктуру і доступність. Кожний наземний пішохідний перехід має пониження бордюрного каменю. Практично всюди пониження зроблено «в нуль». Не звично для мене було спостерігати наступне дуже гарне рішення: між бордюром каменем та проїжджою частиною вимощена полоса з тротуарної плитки. Здогадуєтесь для чого? Щоб без додаткових проблем, не порушуючи асфальтне покриття, можна було замінити або відремонтувати цей бордюр. Як на мене – ідея «супер»!
Дуже гарним європейським рішенням є облаштування перетину дворових заїздів і пішохідної зони. Ці схили настільки довгі та пологі, що ти не відчуваєш перепадів висот. Створюється враження, що пересуваєшся по єдиній рівній поверхні. Ось це і називається «доступність»! Упродовж всієї серії статей про Європу, я повертатимусь до цієї теми і розповім всі деталі.
Приємним для мене явищем стали «квітучі» балкони. Горщики з квітами прикріплені на перилах багатьох балконів. В них висаджуються квіти, що квітнуть. Це явище можна спостерігати в теплу пору року, якщо не по всій Європі, то в Польщі та Німеччині точно. Гарним рішенням є облаштування паркувальних «кишень» і подібних місць на зупинках громадського транспорту. Місця для парковки викладають тротуарною плиткою або брущаткою.
Через місто проходе залізнична трамвайна колія. Ця транспортна інфраструктура дуже гармонійно вписується у місцеву інфраструктуру. Зі власного досвіду знаю, наскільки некомфортно переїжджати таку колію в Україні. Тут же практично не помічаєш перетину. Міжрейкові прокладки розташовані щільно одна до одної, а також відносно рейок. До міліметрів виміряні висота кожної з них. Проміжки теж мінімальні. Нажаль, я не бачив і не встиг випробувати чи комфортно користуватися цим транспортом візочнику. Сподіваюсь, що так!
За ті кілька днів, які ми провели у Вроцлаві, я встиг побувати у польському продуктовому супермаркеті. Доволі акуратний та комфортний заклад. Як і багато що у Європі має повну доступність та широкі проходи між рядами. Особисто я отримав задоволення від відвідування закладу. Кожна група товарів лежить на своєму місці. Якщо це риба, то вона в рибному відділі, м’ясо – у м’ясному, хліб – у хлібному.
Ось так пройшло наше перебування у Польщі. Майже тиждень пролетів як кілька хвилин. Нажаль чи на щастя, у Польщі ми на довго не затримались. Через місцеві служби, які займалися біженцями, нас зв’язали з німецькими волонтерами, які забирали біженців з інвалідністю до своєї країни. Буквально через день-два за нами приїхали дві жіночки на «бусіку» і забрали нас.
Мікроавтобус, яким приїхали німці, був обладнаний всім необхідним для перевезення людей на візках. По-перше, це спеціальний підіймач – платформа, на яку візочник має змогу заїхати самостійно (!) По-друге, у підлогу мікроавтобусу вбудовані спеціальні рейки, до яких кріпляться пасажирські крісла. При перевезенні візочників ці конструктивні рішення разом зі спеціальними котушками з ременями безпеки використовують для фіксації візка і самого пасажира у салоні.
Шлях від Вроцлава до німецького Кіля пролягав заміськими автобанами, тому ми бачили лише поля та ліси. На багатьох полях встановлені вітряки, які виробляють відновлювальну електроенергію. Періодично ми робили зупинки на різних заправках, де можна було купити перекус, відвідати цивілізований, чистий і безбар’єрний туалет. Вже пізно в вечорі ми потрапили до німецького Кіля.
Прощавай Польща – доброго вечора Німеччина!
Далі буде…
Максим Лапін
15.02.2025
