Сумська влада бореться з активістом, який пересувається на інвалідному візку. Рік по тому

Щодня кожен з нас спостерігає тотальне свавілля, що виходить звідусіль. Хронічна несправедливість вбиває. Не бажаючи миритися з таким станом речей, ми починаємо намагатися відстоювати свої законні права та переходимо до рангу активістів. Я розповім історію, яка сталася зі мною і кардинально змінила моє ставлення до багатьох подій, які відбуваються у суспільстві.

Моя громадська діяльність розпочалася приблизно з 2010 року. У цей період я мав величезне бажання стати корисним суспільству. На той момент у моїй голові не народилося більш оригінальної ідеї, ніж організувати клуб для людей з інвалідністю та спробувати зробити життя різноманітнішим. Оскільки я сам належу до цієї категорії людей, то про наші потреби мені відомо не з чуток.

Минув час, я розвинув бурхливу діяльність у клубі «Країна друзів». На початку роботи клубу наш колектив був нечисельним. Ми знайомилися із творчими людьми міста Суми, організовували тематичні зустрічі, спілкувалися тощо.

У 2012 р. у моєму житті настав переломний момент – з’явилася людина, разом з якою ми вирішили йти по життю. Щоб будувати повноцінні стосунки та максимально стати самостійними ми вирішили, що час відокремитися від батьків. Так і сталося. Нам здали кімнату в комуналці, яка на той час нас влаштовувала.

Перебравшись у нове житло, почали облаштовуватися та вивчати місцеву ситуацію. Це виявився двоповерховий будинок 1950-х років забудови, що має дерев’яні міжповерхові перекриття. Як стало відомо пізніше, будівля не бачила жодного капітального ремонту з будівництва. Чому? Питання риторичний.

Місцеві мешканці давно опустили руки і перестали щось домагатися від влади. Повинен зауважити, що майже всі квартири в будинку неприватизовані. Стан будинку був і залишається жахливим: дворове освітлення та загальне у під’їзді були відсутні повністю і вже не один рік, вимикачі у під’їзді перебували у розібраному стані, дах протікав. В одній з квартир на стелі давно обсипалася штукатурка, видно «дранку» та горище. Люди роками боролися і просили про допомогу місцеву владу, але та їх не чула.

Мене дико обурив такий стан речей. Я був змушений взяти справу у свої руки, підняти на ноги всі комунальні служби, керівництво міста і хоч щось змінити на краще. Поступово ситуація почала зрушуватися з мертвої точки: дрібні проблеми вирішувалися швидко.

На той період припала перша каденція правління міського Голови м. Суми Лисенка О. М. Він також вів активну соціальну політику і намагався максимально бути ближчим до народу. Вже тоді проглядалася глибока криза в роботі комунальних служб, які не виконували свої прямі обов’язки. Доводилося вирішувати проблемних завдань залучати Голову міста. У такий спосіб вдалося вирішити більшість дрібних проблем в будинку.

На вирішення складніших питань, які вимагали певних фінансових капіталовкладень із міського бюджету, пішли місяці та роки. На цій хвилі ми наблизилися до етапу місцевих виборів. Маючи громадську підтримку, Лисенко без особливих зусиль пройшов на другий термін свого правління. Але щось пішло не так.

Після перевиборів «новоспечений» Голова різко забув про проблем сумчан і про свої передвиборчі обіцянки. Інтернет-приймальна міського Голови перестає функціонувати. Мої особисті звернення до пана Лисенка почали ігноруватись. Така ситуація спостерігається до сьогодні.

Квартира, в якій я проживаю, є блоком з трьох кімнат, кожна з яких ізольована, коридор загального користування та комору. Повинен зауважити, що квартира має дві форми власності (одна частина приватизована (35%), інша – комунальна (65%). Приватизована частина належить мені, а комунальною частиною користуються деякі особи. До 2011 р. на комунальній частини квартира проживала жінка, яка мала всі правові документи на користування своєю часткою майна. У 2011 ця жінка несподівано помирає і не залишає ніякого заповіту.

Через 5 днів після смерті головного квартиронаймача на комунальній частині квартири з’являються нові «прописанти» – племінниця померлої тітки зі своїм сином. Як таке взагалі можливо – чиновники не дають виразної відповіді. Будь-яким чином намагаються приховати явні сліди посадових злочинів.

З моменту захоплення комунальної частини квартири «власниця» почала здавати в  субаренду комунальну частину квартири та внутрішньоквартирний коридор загального користування, не узгоджуючи із попередніми власниками приватизованої частини. Так ми жили до того моменту, коли права на приватизовану частину квартири офіційно були передані мені шляхом оформлення дарчої (2016 р).

Оскільки я був націлений на те, щоб квартира стала схожою на приміщення з людськими умовами проживання, я запропонував іншій стороні спільно встановити нові вхідні двері зі сходової клітки в квартирний коридор загального користування. Подібна пропозиція була озвучена телефоном. Відповідь пролунала така: «у нас нет денег, хотите – устанавливайте двери за свой счет и самостоятельно».

Зверну увагу читача на той факт, що незадовго до цієї розмови я звернувся офіційно до міської влади, яка за законом розпоряджається комунальним майном та запропонував на правах співвласника квартири взяти участь у поточному ремонті та встановленні вхідних дверей. На що надійшла відповідь, що комунальною частиною, на законних підставах, користується якась Середа В.В. і всі питання потрібно вирішувати з нею.

Коли я попросив показати офіційні документи на право користування комунальним майном, ні Середа В.В., ні місцева влада не змогли дати виразну відповідь. У міських архівах також не збереглося жодних документів, на підставі яких було проведено прописку племінниці із сином після смерті головного квартиронаймача.

Протягом двох років після встановлення дверей, я періодично нагадував Середі В.В., що ти здаєш у суборенду комунальну частину квартири, збери 1500 грн та віддай мені за двері. Реакції жодної. Цілком сторонні люди, не виплачуючи мені жодних компенсацій, користуються моїми ж дверима, моєю частиною в загальному коридорі, ніби так має бути.

Мене ще більше обурила така постановка питання і, 2 роки по тому, після встановлення дверей, я подав до суду на «співвласників» із вимогою відшкодування збитків. Суд йшов кілька місяців і у результаті виніс рішення: незважаючи на відсутність будь-яких документів, Середа В.В. є орендарем комунальна частина квартири. Оскільки вона не є головним квартиронаймачем, то мені нічого вона не винна!

З моменту подання позову до суду почалося основне «шоу»! 23 листопада 2018 року я був відсутній удома. Середа В.В., «з підкріпленням» увірвалася до квартири та у спільній коморі, де розташовані стояки водопроводу та каналізації відключила мене від води, порізавши труби та повісивши замок на дверях комори. Звернення до поліції, ЖЕКу, до міського Голови та інших чиновників не дали жодних результатів. Усі розводили руками та твердили, що не можуть нічим допомогти. Зняти замок також не в їхній компетенції!

До проблеми були залучені ЗМІ, журналісти та телебачення. Справа з місця не зрушується. Через місяць (!) було порушено кримінальну справу за статтею «Самоправство», яка досі не розслідувана, підозру нікому не вручено, а винних не притягнуто до відповідальності. Мало того, через місяць після відкриття кримінальної справи мене з батьком слідчі та начальники слідчого відділу поліції намагалися переконати у доцільності закрити справу. Ми відмовилися.

Лише під новий рік правоохоронці наважилися виконати свої прямі обов’язки та зняли замок із дверей комори, відкривши доступ до комунікацій. Здавалося б, проблему вирішено, залишилося відновити трубопроводи і можна повертатися жити у свою законну квартиру. Але зарано раділи!

Моя частина власності квартири складається з кімнати та кухні. Плюс 35% загального коридору. Оскільки приватизовану частину повністю ізольовано від «співмешканців», усі необхідні засоби життєзабезпечення у мене змонтовані на кухні і всі прилади відображені на технічному плані квартири. Здавалося б, які проблеми, підключи трубопроводи та живи спокійно.

Конфлікт загострює місцева влада в особі Департаменту інфраструктури та заявляє: «ми не підключимо вам воду та каналізацію, тому що ванна та унітаз фізично розташовані на кухні, а це суперечить нормам ДБН. У мене, і моїх родичів, пропала мова. Влада добалакалась до того, що технічний план має сумнівне походження, незважаючи на те, що складався офіційним структурним підрозділом фірмою Гарант. У «Гаранті» жодних проблем не побачили та вважають претензії необґрунтованими. Коло замкнулося.

У Сумах родина інваліда упродовж місяця шукає захисту та правди

У Сумах побутова сварка переросла у кримінальну справу

Комунальні тортури по-сумськи

Довелося мені звертатися до кого тільки можна аби допомогли вирішити проблему. Мої листи дійшли до адміністрації Президента. Але все марно! Все листування повернулося до міської влади, для якої Лапін став неугодним. Вирішили влаштувати розправу. Неодноразові звернення до уповноваженого Президента з прав людей з інвалідністю Сушкевичу В.М. також не дав жодних результатів. Більше того, остання його відповідь шокувала. Коли я перед усім керівництвом країни та особисто у зверненні до посадової особи, чий обов’язок захищати права людей з інвалідністю запропонував знайти можливість і переселити мене у пристосоване до моїх потреб житло, то пан Сушкевич дав зрозуміти, що він не в змозі мені нічим допомогти і що крім місцевої влади, ніхто не вирішить моїх проблем.

Минали дні, тижні, місяці – я продовжував вимушено жити у батьків. Віра в успішне вирішення проблеми згасала з кожним днем. Оскільки моє житло місцева влада цілеспрямовано перетворила на непридатне до проживання, я змушений був зібрати всі наявні папери у цій справі та подати звернення на бюджетну комісію. Описав всю ситуацію і, оскільки влада не бажає відновлювати умови, які вони не створювали, але зруйнували, запропонував виділити гроші з бюджету на придбання квартири, яка відповідатиме всім нормам.

Станом на 22.11.19 р. на бюджетній комісії кілька вкотре поверталися до моєї проблеми, але остаточного рішення так і не ухвалили. Цілий рік комісія «шукає» варіанти вирішення проблеми і не може знайти. Ніхто не знав на яку статтю видатків можна списати ці гроші, бо не могли пережити такі витрати бюджету у принципі.

Тепер кілька позитивних моментів

Травневий теплий вечір, я повертаюся з прогулянки та зустрічаю, на той момент заступника міського Голови, Волошину О. М. Під час розмови я розповів усю свою історію. Вона запропонувала наступного ранку мені прийти на виконком. Я прийшов. Потрапити до кабінетів чиновників мені не вдалося, бо моя інвалідна візок не входить у ліфт. Зачекав на першому поверсі, поки Волошина переговорили зі своїми колегами. Далі мені було наказано пройти до начальників департаменту Інфраструктури, яким надійшло доручення вирішити проблему.

16 травня 2019 року я зустрівся з начальником відділу житлового господарства Власенко Тетяною Василівною та головним спеціалістом відділу Шерстюк Людмилою Володимирівною. Вкотре я почув історію про те, що вирішити проблему неможливо. Єдиний варіант – перенести ванну та унітаз у комору загального користування, яке, до речі, не опалюється! До мого великого здивуванню ця парочка начальників постійно захищала права Середи В.В., які якимось чином можуть бути ущемлені мною. А те, що мої права порушені не один десяток разів – нікого не цікавить.

Перший день переговорів завершився тим, що домовились зустріти наступного дня вже у присутності Середи В.В. Навіщо мені не зрозуміло до сих пір. Наступного ранку я прийшов з батьком і всіма документами на квартиру, Середа В.В. – Не з’явилася. Знову сіли за стіл переговорів. З обох боків особливо нічого нового не пролунало.

Переламним моментом стало лише те, що начальник дізналася від нас про існування позову до суду, який подано Середою В.В. Вимога позову: визнати Середу В.В. квартиронаймачем комунальної частини квартири замість покійної тітки та за старим договором оренди! Таке нахабство з боку нелегалів обурило начальника управління та після цього було надано вказівку ТОВ «Форекс Плюс» про негайному відновленні всіх комунікацій та підключення приладів так, як було до руйнування комунікацій. 20 травня 2019 року на моїй кухні з’явилися вода та водовідведення, були підключені всі наявні прилади.

Максим Лапін

23.11.2019

One thought on “Сумська влада бореться з активістом, який пересувається на інвалідному візку. Рік по тому

  1. Очень печально((( но ты сильный человек не смотря на твою инвалидность и у тебя все получится!!!Ты личность в нашем городе с большой буквы, Пиши,терпи и добивайся!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *