«Жити для того, щоб працювати чи працювати, щоб жити?» Риторичне питання. Нинішньому рівню життя відповідає саме друга частина висловлювання. Мене звуть Максим Лапін. У цій статті я розповім про себе та про шлях розвитку мого бізнесу.
Пару слів про себе
З’явився я на світ у радянському 1981 році. З вини лікарів та через відсутність УЗД у мене трапилася асфіксія і, як наслідок, ДЦП, з усіма наслідками. У результаті я отримав інвалідність 1 групи та змушений пересуватися за допомогою інвалідного візка.
Шкільні роки провів на домашньому навчанні. Закінчивши 11 класів середньої школи, я пішов вчитися в МАУП та отримав економічну освіту за професією бухгалтерський облік (молодший спеціаліст). Після того, як я став дипломованим фахівцем та безуспішних спроб знайти кваліфіковану роботу, мені стало зрозуміло, що потрібно самостійно створювати собі робоче місце.
Почавши свій підприємницький шлях, я продовжував отримувати знання та розвиватися у різних сферах діяльності: тестування програмного забезпечення, створення сайтів, копірайтинг, seo та ін.
Приблизно у 2010 році у моєму житті настав період, коли мені захотілося присвятити частину свого часу громадській діяльності. Оскільки я людина з інвалідністю, мені не з чуток знайомі проблеми, з якими перетинаємось у житті. Основна – дефіцит спілкування. На базі бібліотеки №17 ми організували клуб «Країна друзів», який пізніше переріс у громадську організацію «Сумський клуб «Країна друзів».
Оскільки я людина з активною життєвою позицією, мені захотілося “заразити” цим “вірусом” інших. За час існування клубу, а потім і громадської організації, залучив чимало цікавих людей та волонтерів. Вдалося організувати та провести курси з фотошопу, регулярно проводилися зустрічі та концертні програми із залученням студентів медуніверситету СумДУ, колективу музичної школи, клубу авторської пісні «Булат» та ін. Не рідко вдавалося відвідувати театральні спектаклі, концерти зірок української естради тощо. Організатори йшли нам на зустріч та, за можливості, виділяли вільні місця на заходах. На жаль, головної мети, яку я ставив перед собою, не вдалося досягти. А хотілося просто мотивувати людей і направити на шлях саморозвитку.
Розвиток бізнесу та мотивація
Наприкінці 90-х років я закінчив середню школу, пішов навчатися у МАУП на дистанційну форму навчання і зайнявся розвитком власного бізнесу. Причиною цього стало вкрай незадовільне матеріальне становище моїх батьків, доходи яких ледь вистачало лише на найнеобхідніше.
Першим моїм бізнес досвідом стала робота у дитячому парку. Влітку я здавав на прокат дитячу педальну машинку. Незважаючи на якийсь примітивізм, мій «атракціон» мав попит. Малята із задоволенням каталися на велокарті. Так минуло кілька літніх сезонів. Парк розвивався, з’являлися нові орендарі, які привозили сучасніші атракціони. Я не витримав конкуренції. Довелося думати про подальший розвиток бізнесу.
Наступним етапом у мене стала реалізація стартових пакетів та поповнень рахунку мобільного зв’язку. Цей напрямок також прослужив мені кілька років і дозволив протриматися на плаву у фінансовому плані. Коли попит на стартові пакети та поповнення почав різко падати, знову довелося думати, чим заробляти на життя. Деякі «розумні» радили мені сісти зі стаканчиком і жебракувати. Але цей напрямок «бізнесу» точно не мій і я його навіть розглядати як варіант не хотів. Це не престижно і безперспективно!
Я почав експериментувати із асортиментом. Першим новим товаром, який з’явився на прилавку моєї пересувної торгової точки, став туалетний папір. Справа пішла! Люди активно її купували і були задоволені тим, що я стояв за напрямком їхнього прямування і тим самим створював додатковий комфорт.
Незабаром я вивів з асортименту «поповняшки» і перейшов на товар першої необхідності. У мене в продажу з’явилися вологі серветки, пакети, губки для миття посуду та ін. Завдяки повному «перезавантаженню» бізнесу я вийшов на новий рівень. Найголовніше, що даний вид бізнесу приносить мені задоволення. У мене з’явилося спілкування, я став розкутішим. Мене зовсім перестав напружувати той факт, що на мене обертаються всі перехожі. На здоров’я! Тепер їх погляд спирається не так на мене в інвалідному візку, як на рекламу товарів та послуг, які пропоную. Мене часто стали просто зупиняти у місті та просити продати той чи інший товар. По-моєму, це успіх! Цей напрямок діяльності став основним джерелом доходу.
Є ще кілька важливих чинників, які змушують мене не зупинятися на досягнутому, а продовжувати розвиватися. Перший – аварійне житло, в якому я живу і сьогодні. Це двоповерховий 8-квартирний житловий будиночок з дерев’яними перекриттями. Другий фактор: я живу у трикімнатній квартирі, яка має два співвласники. Мені належить одна кімната, другій стороні – дві. Наприкінці 2018 року, завдяки «старанням» співвласників та бездіяльності місцевої влади та правоохоронних органів, я залишився без водопостачання та водовідведення. Через це я півроку змушений був мешкати у своїх батьків. Ситуація може повторитися будь-якої миті. Детальніше про ситуацію, що склалася, можете почитати в моєму блозі.
Усі події, про які я розповів вище, стали рушійною силою та мотивацією для подальшого розвитку бізнесу. На сьогоднішній день у мене є дві важливі цілі, до яких я йду: заробити гроші та придбати квартиру в неаварійному будинку, а також розвивати бізнес.
Мої плани щодо розвитку бізнесу досить чіткі та зрозумілі. На сьогоднішній день торгова точка «Магазин на колесах» являє собою модернізовану електроколяску. Завдяки цьому, я маю можливість вести торговельну діяльність у теплу пору року просто неба (район Харківського мосту). Взимку я змушений сидіти вдома і перебиватися інтернет-заробітками, які не дають необхідної віддачі. У нинішній ситуації мені доводиться задуматися про придбання причепа для торгівлі та займатися оформленням необхідних дозволів на розміщення торгової точки. Вирішення цього питання дозволить мені розширити товарний асортимент і стати кориснішим для сумчан та гостей міста.
Соціальна складова бізнесу
За 30 років існування держави Україна люди стали біднішими в рази. Дочекатися допомоги від чиновників просто неможливо. Коли починаєш привертати увагу керівників країни до проблеми окремо взятої людини, стикаєшся з бюрократією та перекладенням відповідальності на інших. У результаті коло замикається, а бажаного результату немає. І зовсім не важливо, хто керує країною чи сидить у кріслі мера того чи іншого міста. Усі проблеми перекладаються на плечі дрібного та середнього бізнесу. Великий же бізнес теж не особливо цікавиться соціальними проблемами простих людей.
Серед представників соціально відповідального бізнесу теж є деякі перекоси. Наприклад, онкохворим діткам готові допомогти практично всі, а дорослій людині допомогти впоратися з цією ж проблемою вже нема кому. І таких прикладів безліч.
Після модернізації умов ведення бізнесу та збільшення товарного асортименту відбудеться збільшення доходів. Частину прибутку, яку принесе бізнес, планую направити на благодійність та різноманітні соціальні проекти. Мені цікаві певні стартапи, які несли б у собі соціальну складову. Щось таке, щоб приносило гарний прибуток, який можна направити на вирішення соціальних проблем. Основним напрямком благодійної діяльності та пріоритетом стане адресна допомога. Потреб у людей безліч та поле діяльності в даному напрямку дуже велике.
Корисні посилання:
MaksiShop – Благотворительный магазин Максима Лапина
Максим Лапин
Желаю успехов 100-500%:))
Костя!